Навіть коли ти приведеш додому 
всіх повій зі свого борделю, 
Ти все одно шукатимеш в кожній з них шось знайоме, 
шось схоже на неї. 
І тоді коли якісно позаливаєш 
всі свої спогади алкоголем, 
Вона все одно залишиться  всередині 
якимось тупим перманентним болем. 
І навіть тоді коли викинеш всі її речі 
і всі подарунки до вашої річниці, 
Подумаєш, шо краще було би, 
якби вона дарувала тобі рушниці. 
І завжди коли в наповпі у метро 
будеш бачити схожий колір волосся, 
Холоднітимуть пальці, згадуватиметься як воно все було 
і гадатиметься чому ж не вдалося. 
І ця демонічна жінка завжди буде жити в тобі 
спокійно і виважено, 
Так, наче вона нікуди і не зникала, 
І інколи десь о четвертій ранку 
на задимленій  кухні 
Ти розумітимеш, шо весь цей час 
вона тебе теж пам"ятала.