Ніч яка місячна, ясная, зоряна, 
Видно, хоч голки збирай; 
Вийди, коханая, працею зморена, 
Хоч на хвилиночку в гай! 

Сядем укупочці тут під калиною, 
І над панами я пан! 
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею 
Стелеться в полі туман. 

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, 
Тепло - ні вітру, ні хмар; 
Я пригорну тебе до свого серденька, 
А воно палке, як жар. 

Ти не лякайся, що білії ніженьки 
Вмочиш в холодну росу; 
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки 
Сам на руках однесу. 

Ніч яка місячна, ясная, зоряна, 
Видно, хоч голки збирай; 
Вийди, коханая, працею зморена, 
Хоч на хвилиночку в гай!