Тільки Бог розсипав зорі,
А на хутір впала ніч.
Хитрий чорт кудись поніс
Срібний Місяць у долонях.

Двоє друзів у ту пору
Обійнявшись йшли в шинок.
Й зупинились на дорозі
Посовітуватись щоб!

– Куме, трясьця його матір,
Щось не видно ні чорта!
Десь не бачу де та стежка,
Що у шинок заверта.

– Намело багато снігу,
Нігде випить й закусить.
Може зайдем до Солохи?
Он у шибці щось горить!

А Солоха – вража баба,
З чортом водить мармелад!
Пригоща горілкой з салом,
Й вертихвостить пишний зад.

Коли: Шасть! Бубух! Агова!
Хтось у двері калата.
І гука: – Егей! Солоха!
В чорта в хвіст пішла душа.

А Солоха, не злякавшись,
Чорту каже: – Лізь в мішок!
А сама мерщій до двері
Подивитись хто ж прийшов.

Веліколєпная Солоха, добрий вечір, добрий час!
З моїм кумом, Опанасом, на Різдво прийшли до вас!
Став люб’язная Солоха самогона й свіжини,
Бо на дворі завірюха, що й не дійдеш до корчми!

Гості пили та гуляли, били чорта по горбу!
Танцювали і співали, й цілувались до впаду...
А кінець цієї пісні мені влом уже співать,
Тим, хто хоче знати далі, треба Гоголя читать.

Гоголя... а подать сюда Гоголя...
Гоголя...