Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
 Він був старий. І це була не роль.
 Віджив той голос, наче грецькі хори.
 Вмирав актор, шекспірівський король.
 Його ім’я розгублена афіша
 Уже несла, як вечоровий дзвін.
 Яка у залі западала тиша,
 Коли на сцені ще з’являвся він!
 Його в театр привозила дружина.
 Стояла там, припавши до куліс.
 А він ще грав. І ми за ним тужили,
 І вже його не бачили від сліз.
 Він грав не так. Але не міг не грати.
 Іще раз. Ще! Востаннє... І згасав.
 Додому він вертався умирати,
 Але в мистецтві він ще воскресав.

 А поруч грали молоді, високі.
 Зривали голос, морщили чоло.
 Але це так, це все іще масовка.
 І серед них Його ще не було.
 А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
 Її уже не викличеш на "біс".
 Остання дія... Кладовище. Похорон.
 В безсмертя очі також повні сліз.