Диво, моя мила, ти є,
 Серце студеніє твоє.

 Крила, cвої крила згорну,
 Тихі слова тобі зроню.

 Млою студеною ляже небокрай,
 Іграй! Грай!
 Душі моїй струни знемога забирай,
 Украй! Край!

 Темно, темно в лісі, аж жах,
 Там десь дух чутливий витав.

 Незбагненним чином загорну у гай,
 У гай! Гай!
 Непомітним рухом до тебе підступлю,
 Заведу розмову, очами поведу.
 Заворожу тебе, моя мила,
 У хащі-нетрі затягну,
 І все!

 Там лісні загони невидимих істот,
 Зграї партизанів, шиншила і єнот.
 Вийшли вони усі подивитися,
 Що у нас тут з тобою коїться,
 Постояли, поглузували
 І розбіглись по ярах.

 Сумна та зимна
 Діва крижана,
 Меланхолійна
 Снігуронька.
 Тебе обійму,
 Ніжно розпалю,
 Люблю, люблю, люблю,
 Розтоплю.