Зажурились галичанки через тую зміну,
Що відходять усусуси та й на Україну:
– Хто ж нас поцілує в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії брови?

– Не журіться, галичанки, та ж є військові,
Вони красше обнімають, як стрільці січові,
Ті вас поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії брови.

– Ой не будуть більш військові з нами приставати,
І не будуть нас військові за стан обіймати,
Ні, не поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії брови.

Аж як ви вже з України вернетеся знову
І як перше знов підете з нами на розмову,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
В карі оченята, в чорні брови.