Ось самотні слова вливаються в папір,
Наче у клітці не приручений звір,
Втікає на волю, від своїх тиранів,
Давно спланована втеча-усі нерви на грані.
Лише дорога вперед ,я більш нічого не бачу,
Це не сльози мамо, я вже давно не плачу.
Коли любиш всім серцем і огортаєш ласкою,
Складний механізм ,здається нам казкою.
Ти вибач мене мамо, за мої образи
Я часто обіцяв-це були пусті фрази,
Ти вірила мені і все пробачала,
Я правду ховав, а ти завжди її знала.
Нідочого пояснення, ти все сама знаєш.
Чому розумієш, тоді коли втрачаєш?
Я виправлюсь, клянусь ,і цей біль мине,
Я благаю НЕ ПЛАЧ і не покидай мене.
Пр.
Благаю  тебе не плач,
Я знаю як тобі погано.
Ти за все мене пробач,
Моя заплакана мамо.

Серед усіх невдач
Ти трималася незламно,
Витри сльози і не плач
Моя заплакана мамо.

Ти за все мені пробач, за недоспані ночі,
За твої лагідні, але заплакані очі,
За всі образи і за всі твої страждання,
Які серце стискали від переживання
За твоє терпіння і сльози біля  вікна,
Ти все ж мене чекаєш, коли мене нема.
Немає слів і в мене виправдань нема,
Та болить душа моя, бо ти у мене одна.
Лише мряка і темрява, хоч моментом яскраве,
Ніби я життя прожив і воно вже не цікаве.
Скільки раз казала мама: Пильнуй долю свою,
Для дитини це вже драма ,для мене дежавю.
Скільки помилок в дитинстві, і переживань,
Не було би сліз, не було б і страждань.
Люди не творили б зло ,якщо б вони не вміли
І зачастила  думка, що я не в тому тілі.
Мамо не плач, я все розумію,
Благаю пробач за зламану мрію.
Я мрію зламав, а трималась незламно,
Благаю пробач моя заплакана мамо.