Вода проникла всередину механізму,
Електросхеми не діють, тепер вже пізно,
Системи різні, думки вже, на жаль, не чисті,
За свою правду я готовий на стіни лізти.
Пристрій, що зветься в людини серцем
На аварійному живленні, як і все мистецтво,
Що народжується у чорних снах,
Та мріяти все ж таки я не перестав.

Згадую ті моменти, коли я з вами був відвертим,
Коли хотілося так вперто на шматки ваш світ роздерти,
Образ потертий, Нойзі Майнор не дає концертів,
Та все одно вдається мені лоскотати ваші нерви,
У погляді, що в дзеркалі лиш відблиск утопії,
Відторгнення дійсності,  відмова від копій,
Допінг під виглядом зримованих тропів,
Дає можливість зробити мені ще кілька кроків.

Пиши картину життя, яке ледве тліє,
Недопалок гаси, шукай нову мрію,
Світ без людей - мій остаточний вибір,
Ласкаво прошу у неідеальний мій вимір.

Злість закипає у звуках невідомого жанру
Вогонь згорає залишаючи лише темну пляму
На полотні, яке трансформується у попіл,
Філантропія серед покоління мізантропів.
Ким ми були і ким тепер ми стали?
Згасали наші імпульси відсталі,
Останні клапани перекриті,
Дайте повітря, я звідси хочу вийти.

І так втомився від порад, як правильно жити,
Нав'язування поглядів облич ситих,
Тож напишу ще раз у цих останніх рядках
Ті самі речі, які колись вже їм казав:

Я і без вас знаю, як це жити без депресій,
Я і без вас знаю, як знаходити тут сенс свій,
Я і без вас знаю, як це вірити у диво,
Тепер секунда уваги - пішли нахрін всі ви.

Пиши картину життя, яке ледве тліє,
Недопалок гаси, шукай нову мрію,
Світ без людей - мій остаточний вибір,
Ласкаво прошу у неідеальний мій вимір.

Наступного ранку, ти прокинешся як завжди,
І побіжиш за своїми важливими справами
Наступного ранку я стану інакшим,
я вночі закладаю для цього підвалини

На руїнах збудую я всесвіт безмежний,
З уламків обдертих зберу я людину,
Щиру, нову і без упереджень,
Чи готовий закласти ти першу цеглину?