Білим цвітом стежки замело,
Білий цвіт, наче сніг, опадає,
Ми їдемо в рідне село,
Де нас вже ніхто не чекає...
Ми їдемо ночі і дні,
Мир їдем літа за літами,
Ми їдемо, їдемо і
Ніяк не доїдем до мами...

Нас двічі в житті повезло,
Ми їдемо з дому й до дому.
Ми їдемо в рідне село,
Де кожне обличчя знайоме,
Де наше коріння-життя,
І мамина вишня під хатою,
Де бджоли в долину летять,
Де пахне дитинством і м'ятою.
На долині кущ калини
Ронить білий цвіт,
Тільки мати вже не вийде
До воріт...

Ми їдемо ночі і дні,
Ну як воно сталося з нами?
Що їдемо, їдемо і
Ніяк не доїдем до мами...
І сльози умиють лице,
І серцю так боляче стане,
Що тільки лише деревце
Зустріне нас, ні, не мама...
Замело рожевим цвітом
Стежку до воріт,
Опадає, опадає з вишні цвіт...