Життя для мене стало апріорі
Тому що доля віддала не тому почесті, на жаль.
І вже так холодно у коридорі.
І те що вабило мене, наводить жах.

Мені так холодно, але нехай.
Ви не почуєте від мене жодних звуків.
Я мріяв що знайду, дорогу в рай.
 потрапити в надійні, теплі руки.

Вона тримала мене невагомо.
Дала відчути запах, мого дому.
Але тепер на фоні дому - тло.
І холод проникає забираючи тепло.
Із мого тіла  голод робить рани, хлам.
У голого вже брати нічого, тим паче план.
Який крутив у голові йому давно каюк.
мене залишили із написом  "віддам у добрі руки"
Коли навколо ні душі, то я тоді залишу.
Спогади що тягне тіло з низу до вершин.
Я не вершив благі діла, заради вигоди.
Тому покинути минуле мене фіміда винудить
А так,я досі гавкаю налякано
Лишаючи сліди у коридорі відчаю, каннон.
Людина варта каплі в морі, ніби човен.
А моя ехо, стогін. - нажаль, нічого.

Коли так холодно на дворі.
зі мною сотні доріг.
Та жодна не потрібна мені. 

Я бачив тільки твоє лице.
Ми пройдемо все.
Тому що з тобою собаче серце.

Я нестабільний наче сон,
І нестабільно плине день.
годинний відлік тане як пісок.
А я блукаю в пошуках людей.

Годинна вічна, коли і сам я віщий.
Коли на поводу обману.
Та я навіки, прикутий на узбіччі.
Ридаючи зализую численні рани.

Коли не треба ні душі для мене.
Коли уже мене в лице пізнає вулиця.
Де мине навколо біль,туди куди панує небо.
Де мене чекає промінь світла до мене тулиться.

Я вірю скоро небо буде мене обіймати.
А поки я блукаю, поміж терен, герца...
І я потроху стану забувати.
Як переборно б'ється, моє собаче, серце....