Як за вiру рiдну волхв Ратьмир в полон попав до
 християн, то вирвали йому язик наказом Iоакима
 З рота волхва кров йшла, а з очей сльоза чиста як
 роса, та не зломилась вiра рiдна у волхва Ратьмира
 Воєвода Угоняй ступив крок вперед
 Як побачив муки Ратьмира
 Та коли Iоаким до уст хреста йому пiднic
 Вiн промовив з ненавiстю в серцi
 "Ви, жорстокi люди Саваота, землю орiянську
 iдолопоклонним православiям заполонили
 Не даєте жити вiльно нашiй Орiянi рiднiй
 В жертву Саваоту-богу кров приносите слов'янську!"
 Впав зв'язаний отаман Угоняй на землю
 З роскраяної голови кров йшла рiкою
 Так загинули герої, новгородськi знатнi люди
 У полонi єпископа Iоакима-християна
 Як дiзнались меченосцi, вiрнi люди Угоняя
 Що пiдступом Добриня зрадив Угоняя та Ратьмира
 То з новгородськими синами об'єднались меченосцi
 Та сокири в бiй злетiли та над церквами здiйнялись
 Як на допомогу Iоакиму прискакав Путята-зрадник та
 почав палити хати та вбивать дiтей й жiнок мечами
 То здiйнялись новгородцi за свободу свою
 Й порубали вершникiв проклятих
 Стояла на колiнах молодь та й цiлувала землю рiдну
 Та клялися люди бути вiрними батьковiй вiрi
 Не коритись тiй брехливiй вiрi грецькiй, неслов'янськiй
 Та любити землю рiдну, волю, чистоту i славу
 Гутта, отаман козацький, що в лiсах високих й
 непрохiдних живе древлянських вiру й нас охороняє
 Непокiрного Ратьмира пам'ять боронить мечем вiн
 Славу отамана Угоняя й неба чистого блакить