Не нарікаю я на бога,  
Не нарікаю ні на кого.  
Я сам себе, дурний, дурю,  
Та ще й співаючи. Орю  
Свій переліг — убогу ниву!  
Та сію слово. Добрі жнива  
Колись-то будуть. І дурю!  
Себе таки, себе самого,  
А більше, бачиться, нікого?  
  
Орися ж ти, моя ниво,  
Долом та горою!  
Та засійся, чорна ниво,  
Волею ясною!  
Орися ж ти, розвернися,  
Полем розстелися!  
Та посійся добрим житом,  
Долею полийся!  
Розвернися ж на всі боки,  
Ниво-десятино!  
Та посійся не словами,  
А розумом, ниво!  
Вийдуть люде жито жати...  
Веселії жнива!..  
Розвернися ж, розстелися ж,  
Убогая ниво!!!  
  
Чи не дурю себе я знову  
Своїм химерним добрим словом?  
Дурю! Бо лучче одурить  
Себе-таки, себе самого,  
Ніж з ворогом по правді жить  
І всує нарікать на бога!  
 
Т.Г. Шевченко 
5 октября [1860,  
С.-Петербург]