Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними, 
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба...

Червоними ниткам, вишила щасливу долю,
з-поміж чорних клубків, ті, що перечили ту волю...
загубили себе, в світі незвіданих шляхів...
потонули у очах, не пробачених гріхів...
водило і кидало,у безвісті життя,
проте сорочка мамина - єдине каяття,
сорочка мамина, та, що вишита нитками....
неначе обіймає, дає сховок під руками,
згорток, сумного полотна,
і душа перед матірю, навіки є грішна...
червоне то любов,а чорне то журба,
матері слова, мов заплакана верба...
по вітру волосся, війнула в очі сивина...
лиш мамина сорочка, мовби тепла пелена...
на білому тлі, немов би все моє життя...
переплелось, як мамине шиття…

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба...