У тієї Катерини
Хата на помості,
Із славного Запорожжя
Наїхали гості.
Один Семен Босий,
Другий Іван Голий,
Третій славний вдовиченко
Іван Ярошенко.
— З'їздили ми Польщу
І всю Україну,
А не бачили такої,
Як се Катерина.
— Один каже: — Брате,
Якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині
За одну годину.

— Другий каже: — Друже,
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині.—
Третій каже: — Діти,
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини
За одну годину.

Катерина задумалась
І третьому каже:
— Єсть у мене брат єдиний
У неволі вражій!
У Криму десь пропадає,
Хто його достане,
То той мені, запорожці,
Дружиною стане.—
Разом повставали,
Коней посідлали,
Поїхали визволяти
Катриного брата.
Один утопився
У Дніпровім гирлі,
Другого в Козлові
На кіл посадили.
Третій, Іван Ярошенко,
Славний вдовиченко,
З лютої неволі,
Із Бахчисараю ,
Брата визволяє.
Заскрипіли рано двері
У великій хаті.
Вставай, вставай, Катерино,
Брата зустрічати.—
Катерина подивилась
Та й заголосила:
— Це не брат мій, це мій милий,
Я тебе дурила...
— Одурила!..—
І Катрина
Додолу скотилась
Головонька...—
Ходім, брате,
З поганої хати.—
Поїхали запорожці
Вітер доганяти.
Катерину чорнобриву
В полі поховали,
А славнії запорожці
В степу побратались.