Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі. 
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують. 
Свідомість їх не потрібна нікому й кохання приречене в світі тварин, 
З якого постала Людина, на неї ти так не дивися, вона ще дитина! 

Прийшов листопад і раптом ти зрозумів, що не маєш снів 
З тих пір, як твоя крів отруєна ядом стріл. 
Щоночі тіло твоє вмирає, душа тікає й проникає 
За стіни багатоквартирних домів, у шоці від того, що діється з нами... 

І знов забуває, куди вертає, фізичне тіло собі шукає 
У світі тварин, потоці машин, поганих пісень, сумних очей, 
Картин, від яких псується крів. А може, це просто прийшов листопад, 
А ти ще не звик до природніх змін? А може, тебе вже нема? 

Не треба спішити жити, раптом прокинутися й зрозуміти 
Усе, що ся діє навколо, побачити в новому цвіті 
Стільки ясних очей, красивих людей, пісень, що гукають жити 
Наших дітей у майбутній день, обняти й благословити!.. 

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі. 
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують. 
Вони замовкають, поволі зникають, пісні забуваються, люди лишаються 
В стінах багатоквартирних домів, з яких вже ніколи на Світ не вертаються!