Ой гук, мати, гук, 
Десь козаки йдуть. 
Ой веселая та й доріженька, 
Куди ж вони йдуть. 

Та куди ж вони йдуть, 
Аж бори гудуть; 
Ой під білою та й березою 
Мед-горілку п'ють. 

Зібрались вони 
Під рясні дуби, 
Ой чекаючи та й отамана 
На раду й собі. 

Отаман іде, 
Як голуб, гуде, 
Ой під білою та й березою 
Він раду веде. 

Та куди ж вони йдуть, 
Там бори гудуть; 
А попереду вражих ляхів

-=-=-=-

Гей, гук, мати, гук,
Де козаки йдуть,
Невеселая
Та й доріженька,
Куди вони йдуть.
Невеселая
Та й доріженька,
Куди вони йдуть.

Куди вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панків
Облавою пруть.
Поперед себе
Та вражих панків
Облавою пруть.

Гей, гук, мати, гук!
Усі пішли в Луг,
Ідуть та гудуть,
Мед-горілку п’ють,
Ой гук, мати, гук!
Ідуть та гудуть,
Мед-горілку п’ють,
Ой гук, мати, гук!

Вони ж вино п’ють,
Ой п’ють та гудуть,
А на них, на них,
На козаченьків,
Вороги ідуть.
А на них, на них,
На козаченьків,
Вороги ідуть.

Зібрались вони
Під рясні дуби,
Та й чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Та й чекаючи
Та й отамана
На раду собі.

Отаман іде,
Як голуб гуде,
А під білою
Та березою
Голову кладе.
А під білою
Та березою
Голову кладе.

«Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.

Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?

Глянь, отамане,
Вже світ настає,
Ой уже й наше
Та товариство
Коней сідлає!
Ой уже й наше
Та товариство
Коней сідлає!»

«Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами.
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами».

-=-=-=-

Ой гук, мати, гук, 
Та де козаки йдуть. 
І веселая та доріженька, 
Куди ж вони йдуть.

Та куди ж вони йдуть, 
Там бори гудуть; 
А попереду вражих ляхів, 
Як череду, пруть.

Зібралися вони 
Під рясні дуби, 
Та чекаючи та й отамана 
На раду собі.

Отаман іде, 
Як голуб, гуде, 
Та під білою та березою 
Головку кладе.

"Отамане наш, 
Не дбаєш про нас, 
Бо, бач, наше товариство 
Як розгардіяш!

Чи не страм тобі 
Покидати нас 
І по застумах сього лісу 
Блукати без нас?

Поглянь, отамане, 
Вже світ настає, 
Уже ж наше товариство 
Коней сідлає!"

"Нехай сідлають, 
Бог помагає, 
Та вже щось мою та голівоньку 
Хміль розбирає.

Ой помру ж я, помру, 
Не зажив слави, 
Бо немає мені та долі бути 
Батьком над вами.

Мою душу вже 
Лихо в пекло тне; 
Бо маю я зраду та від милої, 
Дідько серце рве".