САЙМАК (Манхэттан) х SKANDDALL - Зависимость 

САЙМАК:
А тут так холодно, та знаю, скоро прийде весна.
Ми розійдемось і почнемо все з нового листа...
В останнє заруки візьмемось з тобою мовчки без слів
і тишину порушить нашу зграя перелітних птахів.

Ми відчували біль і сміх, байдужість і страх...
Тепер чужим нам людям даруватимо тепло на устах.
Не повернутись нам назад по вщент розбитих мостах.
Ми тільки бачимо ті самі зорі по різних містах...

Я наче сам не свій, голова в тумані, в серце заповз лютий змій.
Розлука - сука, ти за душу чіпати не смій...!
Погасне світло з тих бетонних стінок висоток так пізно
і я засну в кімнаті, де колись, нам було так тісно.

Все забудеться й навчить терпіти цей холод нас час.
Ти любиш романтичні ігри і добре знаєш, - я пас.
Просто приведу собі красиву барбі на вечір ще раз.
Третій бакал вина з якою я буду пити за нас...

ПРИПЕВ:
Глупо знаю, но все же,
в этом мире тебя нет дороже...
Эти чуства пробирают до дрожи.
Я верю что ты вернешся но позже.(2р.)

SKANDDALL:
Часто бываю не прав, совершаю глупости.
Делаю ошибки и тебе меня сложно простить.
Очередной стих, написан в одиночестве.
Литрами крепкий кофе и пачки сигарет.

Уже какую ночь организм живет без сна.
Ты та весна, холодная, беспощядная.
А я обычный парень, воспитанный районом.
Если сказал люблю, значит стало законом.

Да ты права, пока что ничего не дам.
Нету машины, дома, но это лишь пока...
Дождь бил по подоконнику, твои слова по сердцу.
Я в суете дней, не мог найти себе места.

Ты там нашла себе покруче, ну чтож, пускай.
Я отпустил тебя давно, сердце не опускает!
Падаю как камень, устал от поражений,
не чувствую свободы, на шее ошейник...