Всякому місту — звичай і права, 

Всяка тримає свій ум голова: 

Всякому серцю — любов і тепло, 

Всякеє горло свій смак віднайшло. 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Панські Петро для чинів тре кутки, 

Федір-купець обдурити прудкий, 

Той зводить дім свій на модний манір, , 

Інший гендлює, візьми перевір! 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Той безперервно стягає поля, 

Сей іноземних заводить телят. 

Ті на ловецтво готують собак, 

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк, 

Я ж у полоні нав’язливих дум: 

Лише одне непокоїть мій ум. 

Ладить юриста на смак свій права, 

З диспутів учню тріщить голова. 

Тих непокоїть Венерин амур, 

Всякому голову крутить свій дур. 

В мене ж турботи тільки одні, 

Як з ясним розумом вмерти мені. 

Знаю, що смерть — як коса замашна, 

Навіть царя не обійде вона. 

Байдуже смерті, мужик то чи цар, — 

Все пожере, як солому пожар. 

Хто ж бо зневажить страшну її сталь? 

Той, в кого совість, як чистий кришталь...