У кожного з нас є свої особливі люди, які змушують ламати усі принципи, телефонувати 5 разів підряд, прощати образи, вчиняти безглузді, непритаманні собі вчинки. Губитися у роздумах та мріях, жадати побачитись і не вимагати нічого особливого, лише БУТИ ПОРЯД.
Інколи, здавалось, що мені достатньо знати, що вона є, дихає, гуляє вулицями, смакує теплим чаєм і засинає огорнута в тепле одіяло.
Я не ладнав із собою, коли вона була поряд, мене цілком влаштовувало любити на відстані, хоча вона ніколи не покидала моїх думок.
Так дивно жити своїми проблемами і забуватись, коли разом. Говорити дурниці, а потім вловлювати закохане відображення в її очах, обіймати і прощати усі слова.
Вдавати, що все гаразд насправді, а вночі жадно перечитувати листи і засинати з фотографією в руках.
Маяк короткочасних зустрічей та пристрасних ночей, які покидаєш усе заради неї.
Ковтаєш час і здригаєшся, коли до потяга залишилось так мало обіймів і всього один пристрасний поцілунок.
Фатальний звук паромну, його нудний запах, її прощальний погляд і твої виведене зведеними в судомах пальцями “дякую”. 
Дякую за трепетну ніч, яку всупереч усім законам провела поряд, присипала сонливим карамельним запахом і будила холодним ніжним дотиком.