Памятаю як ми почали, але це почалось як тільки я побачив тебе, тоді в мене виникло відчуття, що ти дуже подібна до мене, 
зовсім небагато днів я поспостерігав за тобою і з кожним тим днем я бачив більше схожості: ми ніби думали однаково серед інших
і сміялмь з однакових речей тільки ми. Тоді я не взяв це сильно до уваги, і коли минули ті дні коли ми могли бачити один одного, 
я відчув дивну пустоту в собі, мене злегка тягнуло до тебе, а коли ми пересікались на вулиці то ця тяга зростала.
 І одного дня я все-таки вирішив написати тобі... і не дарма, я ніколи не відчував такого, я ніби увійшов в товою душу і читав тебе як книгу 
з перших же сторінок цієї книги я захопився історією, яка, здавалося мені, йшла від серця. З часом ти сама трішки розказувала мені про себе,
але все те я вже зрозумів сам, але я бачив більше ніж ти мені говорила, і навіть ту велику проблему твоєї душі -- того страху який поселився 
в ній. Страх цей виник через біль який тобі причиняли негідники яких ти сама впускала в своє серце і звідти вони виносили любов, але і для мене
залишилось її трохи, я це відчув, бо вона мене зігрівала... з тобою я вже не відчував себе самотнім і я думав, що якщо ми такі подібні то й ти
мене розумієш так само, як я тебе або майже так. Вже тоді я не міг бути без тебе і через те, що ми спілкувались з тобою кожного дня та твоя любов 
до мене починала сильно зростати, проте страх твій нікуди не дівався, через нього я сам почав боятися. Боявся я за тебе і