Галя Тельнюк

Минає час. В далекий спогад
Мене ніщо не віднесе.
Любила Вас? Весняний подих
Мені обвітрює лице —
І це не смуток, не печалі...
Забула Вас уже давно.
Життя не в’ється по спіралі,
І зупинилося кіно.
Чи, може, Ви були ледачі,
Чи поламали меч в бою?
В труні з кришталю — лицар сплячий
Чи Ви? Чи спогад? Чи люблю?
Давно уже не сподіваюсь:
Для мене Ви — зотлілий прах,
І соромно мені — я каюсь...
А Ви все губитесь в словах.
Я знаю, Ви іще прийдете,
Та тільки взимку, тільки в снах —
І білий кінь, і Ви бредете
По запорошених полях.