Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще холодний вітер
Здавалося давно вже з нею дорослі
Але кохали щиро мов малi діти
Відчинені серця були й щирі очі
Таких не так багато є в нашому світі
Лилися сльози щастя  кожної ночі
Обіцянки назавжди були любити
Будиночок на розі двох рiдних вулиць
Паркан плющем осіннім давно завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти

Не обіцяй кохоти назавжди
Не обіцяй кохоти навічно
Де твоє моє завтра
У скронях вітер так свище
Не обіцяй навіщо
Не обіцяй не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе

І раптом все змінилось навколо
Проблеми ціни сни сподівання
Роз’їхалися як діти в школу
Що першим було стало самим останнім
Їй у Варшавські спальні райони
Йому всю Москву бетоном залити
Але кохання  в самотнiх таксофонах
Приречене не довго прожити
Куди ведуть строкаті виткi дороги
Чому ви заблукали мiж нами у світі
Вас сотні тисячі вас мільйони
В Ізраїлі Канаді на Кріті
Є спогади про те як добре було все
Надії є на те як все буде
А доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани ми люди