Так несподівано, так романтично
Музика знову мені награє
Про незабутнє казково-магічне,
Про веселкове дитинство моє.
Білий туман яблуневого саду,
Радісний світ весняної краси,
В тихім саду солов'їні рулади
І найдорожчі батьків голоси.

Більшого щастя не варто й шукати,
Сонячний промінь застиг на щоці,
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.

Юності час божевільно-шалений,
Час почуттів і найперших невдач.
Тато казав: "Ти ще, синку, зелений!"
Мама просила: "Синочку, не плач."
Я ображався, тікаючи з дому,
Їхні поради я чути не міг,
Та проминало усе, і потому
Я повертався на рідний поріг.

Всі ми з роками стаємо мудріші,
Згадуєм часто минуле своє
І у нічній зачарованій тиші
Пам'ять забути про них не дає.
Все проминає, і осінь, і літо,
Тільки одне нам дано на віки -
Всі ми на білому світі ще діти,
Доки живі наші сиві батьки!..