Заснули мальви біля хати.
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне, мати не засне
жде вона мене.
І тільки мати не засне, мати не засне
жде вона мене.

Ой мамо рідно, ти мене не жди.
Мені в наш в дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
і кров’ю зацвіла!

Не плач же мамо, ти ж бо не одна!
Багато ж мальв насіяла війна!
Вони шепочуть для тебе восени:
“Засни… засни… засни… засни…”

У матерів є любі діти.
А у моєї тільки квіти.
Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
заснули вже давно.
Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
заснули вже давно.

Як зійде сонце, вийди на поріг –
і люди вклоняться тобі до ніг.
Пройдися полем, мальви буйних лук
торкнуться твоїх рук.

Життя як пісня, що не відзвенить!
Як мальви, знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести,
прости… прости… прости… прости…