ти усміхаєшся втомлено й тихо
я боковим, як зазвичай, ловлю
усі твої сплески бурхливих фантазій
чи скромної правди
зі щемним «люблю».
ти усміхаєшся ніжно і тепло
очі твої залишають солодкі відбитки надій
і ці недомовки
ці фрази не сказані ледве
вбивають лиш зародки всіх моїх мрій.
бо так віднедавна
якби ж віднедавна…
голодна і спрагла
лише по тобі
лише по тобі
тричі лише по тобі.
і мені
знаєш, мені не багато й не мало
тебе я багато не мала
тебе я не мала зовсім. 

Ірина Мороз