Слова: 
Леся Українка

Музика: 
Леся Тельнюк

Стиль: Альтернатива

Ой здається – не журюся, таки ж я не рада,
 Чогось мені тяжко-важко, на серці досада.
 Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,
 Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя.

 А я той цвіт позриваю та й сплету віночка,
 Кину його, червоного, в воду до поточка.
 Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,
 Може буря тебе втопить, чи не збудусь горя.

 Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
 Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.
 Запалала при смереці смолова ялиця;
 Горить моя досадонька, мов сухая глиця.

 Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
 Розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.
 Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
 Та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!

 Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
 Буду тебе колихати, чи не присплю лихо.
 Притулишся до серденька, мов дитина рідна,
 Буде тобі з мого серця колиска вигідна.

 Що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться.
 Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!
 Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
 Та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!

 Гірка вода в синім морі, гірко її пити;
 Чом я свою досадоньку не можу втопити?..