КОЗАК МАМАЙ

(Музика О. О. Стадника, слова Д. Кулиняка)

В степу, ніби вічність розлого широкім,
На схилі крутому багряного дня
Закинувши лихо у трави високі
Козак грає думу на гриві коня.

Козак грає думу на березі ночі
І тирса як хвилі під вітром шумить
А смерть зазирає в козацькії очі
Завжди несподівано вічна як мить.

Ніхто і ніколи її не зупинить
На ріднім порозі вона здоганя.
Закинувши кобзу-подругу за спину
Козак грає думу на гриві коня.

Козак грає думу і смертю об землю
Звичайний козак вироста в Мамая
Того, що крізь ночі осліплено темні
Як образ несла Україна моя.

Даремно вдивляючись в обрії білі
Його виглядає з походу рідня
Він став Мамаєм і на смерті могилі
Козак грає думу на гриві коня.