Я всажу тобі ніж прямо в серце — у груди.
Злегка так проверну гайдамацький той ніж.
Се є помста моя за брехню і облуду,
І не треба кричати: «Як не віриш — то ріж!»
Се є помста моя за брехню і облуду,
І не треба кричати: «Як не віриш — то ріж!»

А чемний легінь у саду ховає дівку молоду,
У тім саду, куди тебе я приведу.
А чемний легінь у саду ховає дівку молоду,
У тім саду, куди тебе я приведу.

Подивись навкруги — бачиш небо і гори?
То вкраїнська земля, то наш батьківський край.
Не кохай москаля! Не кохай, чорноброва!
Я благаю тебе: москаля не кохай!
Не кохай москаля! Не кохай, чорноброва!
Я благаю тебе: москаля не кохай!

А чемний легінь у саду ховає дівку молоду,
У тім саду, куди тебе я приведу.
А чемний легінь у саду ховає дівку молоду,
У тім саду, куди тебе я приведу.

А та, що в землі, та Шевченка забула.
Покохала туріста з Твєрі чи Пєрмі.
І отримала блядь від такого загула
П'ять ударів ножем із возможних шесті.
І отримала блядь від такого загула
П'ять ударів ножем із возможних шесті.

А чемний легінь у саду ховає курву молоду,
У тім саду, куди тебе я приведу.
А чемний легінь у саду ховає курву молоду,
Куди тебе, сука, куди тебе я приведу.