Серце плакало. Сльози капали.
Виливала жалі сурма...
Ясний соколе, ти високо вже.
І тебе на землі нема.
Поміж зорями лан твій зорано.
Ти за рідний свій край поліг.
Бо любив його, боронив його.  |
Лиш себе вберегти не зміг.    | (2)

Синьо-жовтий стяг
Вився на вітрах,
Але випав із рук твоїх...
І здригнувся світ!
Смерть на злеті літ...
Як багато ти ще не встиг.
Було стільки мрій,
Та нерівний бій –
І на тілі кривавий мак...
Боже, як хотів на своїй землі |
Ти відчути свободи смак!      | (2)

Твоя милая,
Мов за крилами,
Приховала свою красу.
В думці погляд твій –
Вже без тебе їй
Зустрічати нову весну.
Ну, а матінка
Біля хатоньки
Посадила вишневий сад,
Аби й з неба ти міг побачити, |
Повертатись куди назад.       | (2)

Серце плакало. Сльози капали.
І сурма виливала жалі...
Ясний соколе, хоч високо ти,
Та лишився у серці землі.