Сто тринадцятий іде, 
Сто тринадцятий бреде, 
І ніхто із них не знає, 
Де загубить, де знайде – 
Стривай... Стривай! 
Наш загін зайшов у ліс, 
А за лісом море сліз, 
А за небом десь далеко 
Рідний дім. Ой як нелегко. 
Тримай... Тримай! 

А де ж ти? Де ж ти, моя Ганю, 
Моє рідне село? 
Напевно там, за небокраєм, 
Де сонце зійшло. 
Ти дітей накорми, 
І не кажи їм, не кажи 
Про війну. 

Жовтневий день догорає, 
Жовтий лист понесло, 
Та не журися, моя Ганю, 
А як сонце зайшло – 
Малих поспати вклади, 
І хоч на мить позабудь 
Про війну… 

…Його забрала річка темна, 
У вічність понесла 
Ай, болить. Вона напевно 
В ніч ту також не спала, 
Не жди… Не жди! 
На цілу вічність тихий сум 
Осів в застиглій душі 
Та не сприймає смерті ум, 
І їй все чулось в тиші: 
Іди.. Іди!.. 

Прокинулась з весною Ганя, 
Його рідне село,
Як за веселим небокраєм 
Світле сонце зійшло 
Так, їхні діти не пізнали 
Ту огидну і бридку 
Війну… 

Та що є пам'ять – я не знаю – 
Нове горе прийшло, 
Засумувала стара Ганя, 
Хоч його й не було - 
То їхні діти відправлялись 
На наступну, на свою… 
…заснуть… 

Падав білий сніг даремно 
В скроні білі її 
Вона пролила в річку темну 
Світлі сльози свої, 
А ти... А ти?.. 
Мороз. Їй чулось в тиші, 
Як у нього на душі 
Палала люта печаль, 
Що не вернеться, а жаль! 
І пожовтіла вуаль…