Я стала Титаніком давно і напевно
Надовго,ще тоді як уперше закохалась.
Це було вперше,інакше,даремно
Та пройшло...Наче я посміхалась
І йшла на дно...Я проживала ті дні 
Знову і знову.Змінювала курс,час,
Темп але рано чи пізно у цій війні
Я йшла на айсберг і з нас 
Двох він залишався цілим.Серед
Усіх шматків льоду я вибирала 
Твій і мене знову залишали перед
Безоднею почуттів...З часом я збирала 
Сили і ламала себе на міліарди таких
Ледь помітних шматочків,щоб скоріше
Стати хвилями,серед яких
Так довго ти плаваєш.Все холодніше
Мені ставало у цій безодні,але коли ти
Знаєш заради чого починаєш
То інше не суттєвим...Наші мости
Палали майже вічність. Пам'ятаєш?
Усе закінчилось зимою.Тоді я останній 
Раз упала на дно від твоєї криги.
Я горіла так сильно що ранній 
Лід розтопив і спалив усі книги
Де так трагічно помирав твій
Маленький Титанік. Саме з того фатального
Дня я стала сильною.Мій
Тендітний світ не витримав брутального
Жаргону.З того часу я тону
Лише біля тих айсбергів що
Колись пройшли через ту саму війну
Як і я.Котрих більше ніщо
Не лякає.З якими можна бути
Теплою і які не стануть наступним
Шматком розчарування роздутим 
Змахом вітру.Котрим
може навіки стерти той маленький 
Ледве дихаючий Титанік у пошуках
Того місця ,де самий легенький
І тоненький корабель буде щасливий.
Так,я саме цей корабель що
Ти чуєш.І знай: якщо я цією
Ніччю з тобою то майже ніщо
Не розлучить нас і я буду твоєю.
Буду саме твоїм вірним Титаніком.