Я не знаю,  що сказати тобі,
Й взагалі, чи варто казати:
Просто в очі  подивитись твої,
Посміхнутись – і промовчати.
Хтось мене, напевно, заворожив:
Я не можу вимовить й слова,
Ми з тобою стоїмо у межі, 
За якою кінчається мова – 
  Там, де кінчається  мова…
Я і ти застигли у забутті, 
Розчинились в цілому світі,
“Я” і “ти” – слова на диво, прості,
Та  не вмію їх говорити.
Сповільнився та замріявся час,
Зникли і кінець і початок.
Наші очі все промовлять за нас – 
Отже, нам  лишилось мовчати….