Земле  рідна!  Мозок  мій  світліє,
 І  душа  ніжнішою  стає,
 Як  твої  сподівання  і  мрії
 У  життя  вриваються  моє.

 Я  живу  тобою  і  для  тебе,
 Вийшов  з  тебе,  в  тебе  перейду,
 Під  твоїм  високочолим  небом
 Гартував  я  душу  молоду.

 Хто  тебе  любов'ю  обікраде,
 Хто  твої  турботи  обмине,
 Хай  того  земне  тяжіння  зрадить
 І  з  прокляттям  безвість  проковтне!

(c) Василь Симоненко