її байдужі "ніхто. та так - ніхто" мої фатальні "дзвони-дзвони". благали кулі війни. лежали майже "на тому-на тому". іти збираюсь на ви. - ось моє справжнє лице. був згоден віддати все, буквально, все. мене на скелі несе. я слухав, - сміялась ти, мовляв, баси, оплески. мені нагадували, підказували, - падають з неба зірки. віддавши своє "люблю" я за тобой пішов. не все, що гладеньке - шовк. щось загубив, щось знайшов - лишився маленький шов. 

від твоєї вроди, спокуси, не рятує драйв, барабанів біт. силу маєш ста землетрусів, бо мене трясе і кидає в піт. позаяк в Наббат бити рано, чуєш, я не з тих, кого лякає лід. найтемнішу ніч зміне ранок. муза вся скінчила, став на репіт.

ротами хапали сніг. мурахами по спині. не розумів слова "ні!". земля тікала з-під ніг. з тоою й досі на Ви. я не жалкую про час, адже ми мали все, буквально все. я сам сказав "досить з нас". мовчав я, плакала - ти, ось моє справжнє лице. давай же змінемо все, буквально все це бо нас на скелі несе.   зібравши своє "люблю", підвівся й далі пішов. щось загуби, щось знайов. не все, що гладеньке - шовк. лишився маленький шов. 

від твоєї вроди, спокуси, не рятує драйв, барабана біт. силу маєш ста землетрусів, бо мене трясе і кидає в піт. позаяк в Наббат бити рано, чуєш, я не з тих, кого лякає лід. найтемнішу ніч зміне ранок. муза вся скінчила, став на репіт.

знав би, де впав - взагалі б не ходив. тихий сад темний сад твоїх дивних... дай мені знак, все це схоже на сон... ти мій тюнер. ти мій Камертон.

від твоєї вроди, спокуси, не рятує драйв, барабана біт. силу маєш ста землетрусів, бо мене трясе і кидає в піт. позаяк в Наббат бити рано, чуєш, я не з тих, кого лякає лід. найтемнішу ніч зміне ранок. муза вся скінчила, став на репіт.