Юрко Покальчук – Вони кажуть

Вони кажуть

що я божевільний

а ти лиш посвист батога Божого

а я пам’ятаю дотик своєї руки до твоїх грудей

коли ми потім спимо поруч

і ти раптом

стискаєш мою руку щосили

вже засинаючи

ніби хапаючись за якір

аби не втонути

і цей дотик важливіший за все інше

бо саме в ньому я бачу іскру Божого світла

і мить перетворюється

на вічність

бо я засинаю з певністю

абсолюту

якого здається не буває в житті

з певністю засинаю

ніби щасливо вмираю

вони кажуть що я біжу за вітром

що вибрав нічогість

перекоти поле

рулетку

чорну кулю

а я пам’ятаю дотик шорхлих своїх вуст до твоєї щоки

і твою беззахисність уві сні

це ти чи вона

хто це

що було доти

чи було і що воно

це усе

сон

і я засинаю поруч

як втомлений вихор

при заході сонця

вони кажуть іди подивись у дзеркало

втома і вік

біль і час

кому ти віриш

джерело висохне

повітря забракне

птаха відлетить у вирій

а я дивлюсь в очі

на дні яких вирують темні блискавки

і вірю в безумство нездійсненних надій

вірю у мить як вічність

зараз я вірю в Тебе