Він байдужий - ніхто. Да так - ніхто,
Мої фатальні дзвони-дзвони благали кулі війни, 
Лежали майже на том, на том.

Іти збираюсь на ви! Ось моє справжне лице.
Був згоден віддати все, буквально все.
Мене на скелі несе.

Я слухав - сміялася ти. Мовляв: паси оплески.
Мені нагадували, підказували, падають з неба зірки.
Віддавши своє "люблю", я за тобою пішов.
Не все ще гладенько. Йшов: що загубив, що знайшов
Лишився маленький шов. Маленький шов.

Приспів:
Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.

Ротами хопали сніг, мурахами по спині.
Не розумів слова "Нi", Земля тікала з під ніг.
З тобою й досі на "Ви", я не жалкую про час,
Адже ми мали усе, буквально все. Я сам сказав горю с нас.

Мовчав я, плакала ти. Ось моє справжне лице.
Давай же змінимо все це! Буквально все, бо нас на скелі несе.

Зібравши своє "Люблю", підвівся й далі пішов.
Щось загубив, щось знайшов, не все що гладеньке шов
Лишився маленький шов. Маленький шов.

Приспів:
Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.

Знав би де впав [...]
Тихий сад, темний сад [...]
Дай менi знак, все це схоже на сон.
Ти не [...] -ти мiй камертон!

Від твоєї вроди спокуси... Від твоєї вроди спокуси!
Від твоєї вроди спокуси... Від твоєї вроди!

Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.