...Де списи смерек пронизують небо,
 Таке низьке й похмуре таке,
 В той час, як зима змінює осінь,
 Та снігом приходить в повітря гірське...

Саваном вкриває килими моху,
 Що стеляться долу поодиноких стежок,
 Котрі чорніють сплетінням драконів...
 Йде Чорнотроп...

Я задихаюся чистим повітрям,
 Морозним, крижаним...
 Мій розум падає в темну Безодню
 Й реальність впадає за ним.

Душа б'ється птахом, рветься на волю...
 Лети!
 Бажання спинити ту мить, завмерти...
 Та серед того сонму залишитись назавжди.

Скитаючись в краї тім без надії
 Віру знайти, що теплом живить тіло...
 Під небом похмурим кров крижаніє
 У жилах... Лише Безодня чорніла...

- Я пам'ятаю, хвалився ти вірою...
 Чи маєш ще її?