Одного разу, не відразу,
 але може вийти так, що
 побачиш ти ще той вечір
 там, тоді, коли все починалося
 з одного погляду її і огляду через плече.
 Два слова потому - і запалало знову,
 може, цього разу вийде, може, саме те,
 може, саме та вона?
 Надію приміряєш, на неї чекаєш,
 і втрачаєш теж її.
 Історія проста. Ким би не була вона -
 в цій грі перемагає зазвичай лише один із ста.
 Мета - стати одним би із таких...
 А сніг із неба падав, все рівняв той сніг...

 Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
 я чекав, я шукав, я чекав.
 Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
 я чекав, я шукав, я чекав.

 Зима тоді така була, що навіть море змерзло,
 і Микола-тесла його би не зігрів.
 Вона пішла, не озиралася, не оберталася,
 і не повернулася... Лишився спів.
 Про те, як, немов чиясь рука
 тягне до смітника твій ярлик.
 Ти зник. Як звик.
 І звук із перших рук -
 це вітер сказав: "роби, як знаєш,
 ти чуєшь? Шукай і відшукаєш"

 Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
 я чекав, я шукав, я чекав.
 Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
 я чекав, я шукав, я чекав.