ціль так недосяжно висить над горизонтом, 
і надто багато людей залізло на віз, 
їм не дістатись туди раніше за сонце, 
надія на порятунок розтане, як віск. 

чи здатні вони звалити тягар на спину 
так, як колись їх на свою звалила земля, 
щоб із вікна прокричати на всю країну: 
"король помер! вітайте нового короля!"? 

але ціна поразки дається дорого – 
вічні насмішки над незграбними рухами. 
чи їм достатньо у арсеналах пороху, 
людям, котрі його ніколи не нюхали?