Автор тексту - Лія Дракон
І
Проріха – нора у країну чудес,
Змінилось життя, але зміни тривають.
Пригоди і чари – одвічні брати,
Але й небезпеки робити що знають.

Позаду усе, що важливим було... 
А був лише попіл, що з вітром глуяє. 
Та як розігнати зміїне кубло,
Яке в моїй долі весь час заправляє?

Пр.
По лезу, по краю судилось іти. 
Не знаю, чи зможу я щастя знайти. 
Вся доля – це битва, в якій я одна
І може надія – єдина вона. 

І віра сліпа у те, що прийдеш,
В долонях усмішку мені принесеш,
Зігрієш одним тільки словом своїм...
І другом назвеш мене щирим твоїм.

ІІ
Три кроки назад після кроку вперед,
Боюся я думки ще більше ніж смерті.
Мов чумний святий по злій волі планет 
Іду і ховаю думки всі відверті. 

Куди б не пішла я, та буду чужа,
Бо стати як всі ні за що не зумію. 
І що не роблю – лиш загроза ножа. 
Тож знай, Некромант, я тебе розумію.

Пр.
По лезу, по краю судилось іти. 
Не знаю, чи зможу я щастя знайти. 
Вся доля – це битва, в якій я одна
І може надія – єдина вона. 

З останнього подиху сила твоя,
Та ти не один, бо з тобою є я.
Не страшно нічого, якщо поряд є
Твій погляд один, – це бажання моє. 

Пр.
По лезу, по краю судилось іти. 
Не знаю, чи зможу я щастя знайти. 
Вся доля – це битва, в якій я одна
І може надія – єдина вона? 

І віра сліпа у те, що прийдеш,
В долонях усмішку мені принесеш,
Зігрієш одним тільки словом своїм...
І другом назвеш мене щирим твоїм.

З останнього подиху сила твоя,
Та ти не один, бо з тобою є я.
Не страшно нічого, якщо поряд є
Твій погляд один, – це бажання моє.