Лети, моя думо, у тую хвилину,
Лети же скоріш, не барись.
Лети, моя думо, у тую хатину,
Де слухав я пісню колись.

У тій хатині жила там дівчина,
А може живе, то вклонись.
Скажи її слово болюче, як рана,
Що я вже не той, що колись.

Сумніє мій погляд і голос мій тихне,
Морщини покрили чоло.
Поволі в неволі сивіє мій волос,
А серце, мов терен, вросло.

Лети, моя думо, скажи хай не тужить,
Щоб гіркії сльози не лились.
Скажи хай не тужить і іншого любить,
Бо я вже не той, що колись.