Одного туманого ранку,
 Коли сонце сходить так поволі,
 Після битви під Крутами
 Вмирав її молодший син,
 Мужньо, як воїн.
 Крізь сльози вона
 Й сьогодні чує його голос.

 Ма, якщо б прожити знов життя,
 Якщо б мій шлях не мав кінця,
 Якщо б вогонь не гас в серцях,
 То я, то я б усе віддав лише,
 Щоб обійняти знов тебе.

 Остання посмішка полинула
 Та застигла на його обличчі,
 Життя промайнуло в
 Одну мить перед очима.
 Немов у дитинстві його
 Торкнулися руки матері,
 І у свої остані хвилини
 Він почув її плач.

 Мій син, якщо б вернути час назад,
 Якщо б не сльози на очах,
 Якщо б здолати свій страх,
 То я, я б віддала усе лише,
 Щоб обійняти знов тебе.

 Якщо б вернути час назад,
 Якщо б не сльози на очах,
 Якщо б здолати свій страх,
 Якщо б прожити знов життя,
 Якщо б мій шлях не мав кінця,
 Якщо б вогонь не гас в серцях.
 Нехай, стотисяч років пройде ще,
 Щоб обійняти знов тебе.