Усім світам не справжнім, я вас не зраджу,
Я тимчасово випав, здавалось стану кращим,
Напівпропащий, давайте відкривайте пащі,
Подавіться ви ненавистю, яку не бачив.
Ей! Здається ж було трохи ще любові?
Хіба не милим вам здавався цей відвертий Нойзі?
Невже добро іскритися у серці більше невзмозі,
Бо воно вигоріло з кольору під білим сонцем?

Втопилося у моря хвилях,
На берег потім викинуло труп щасливий,
Що мав розчинитися десь на глибинах,
Я до закінчення сюжету рахував хвилини.
Дорахував.
Та потім я не вірив,
Я малював.
Назавжди я для вас дитина.
І не забуду вже, напевно, ту нічну картину,
Коли плюс десять років і я там такий щасливий.

Я втратив друга, зірки посміялись,
Коли вода холодна ноги нам омивала,
По піску, навколо більше ні душі.
Що залишається, Саша? Пиши, пиши!
Згодуй інтернету ще одну пісню,
Вони зрадіють, отримавши дозу болю чисту!
І тут немає інших варіантів,
Спроба щастя не вдалась, хоч залишався справжнім.
Я не такий, як треба, я не такий, як хочуть,
Тебе шукаю в людях, я твій шукаю почерк,
І перед сном обов'язково кілька ще абзаців,
Я прочитаю уголос, ніби ти засинаєш.

Здається, втратив свого друга.
Тепер пишу, сціпивши серед злості зуби,
Ну а наступні пісні я точно заспіваю,
Як і хотів, для тебе, граючи на гітарі.