Моя задихана коридо,
                       Мій колізейний чорний дню,
                       Твої дива ридають ридма,
                          Бо з них злагоджують меню.

                        Їх на руках навчать ходити
  І танцювати на шнурку -
  В догоду хтивим ерудитам,
  Юрбі цинічній до смаку.
  Яка хвилюється у норму:
  То драматично позіха,
  То грима в стелю бутафорно
  Своїм премудрим: "Ха-ха-ха!".

                          Мій чорний дню, мій Колізею,
                          На грані тьми і пустоти...
                          Чи, може, совість до музею
                        Поки не пізно, віднести?!
  Бо то таке вже архидревнє,
  Як і пергамент, і соха,
  Тоді б і я зумів, напевне,
         Зректи премудре: "Ха-ха-ха!"

  Рядочком кожним і абзацом,
  І кожним всміхненим кліше
  Кричать газети про ерзаци -
  Ерзаци душ з пап'є-маше.
  З трибуни хтось волає "браво!" -
  По всіх усюдах загуло:
  Минуле вб'єм ерзацом слави,
  Якщо там слави не було!
  Замість часу - ерзац-годину,
  Замість людей - ерзац-людину,
  А всім крикливим на догоду
  Ми подамо ерзац-свободу!
  І, для годиться, вже посієм
  Із власних уст ерзац-месію!...

  Хвала творцям ерзаців, браво! -
  Це ж підійме на висоту
  І синтезовану державу,
  І синтетичну пустоту.
  Чого ж іще тоді шукати?
  Чого ж іще запрагне люд -
  Кібернетичного Пілата?
  Чи синтезованих Іуд?
  Синтезованих Іуд?

  Моя задихана Корридо...