Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

                        (Ліна Костенко)

[Осенний день почал себя с берёз, — 
Уж гравирует грусть деревориты. 
Я о тебе теперь грущу всерьёз, 
Но ни о чём со мной не говори ты. 

Уж не придешь ты. Будем мы на «Вы». 
Неповторимое не повторите. 
В моих очах печаль переплыви, 
Но ни о чём со мной не говорите. 

Пускай всё будет так, как я велю. 
Не праздник, будни в сердце сотворите. 
Я Вас люблю. О, как я Вас люблю! 
Но ни о чём со мной не говорите.]