Ой ти, дівчино, з горіха зерня, 
Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва, 
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром, 
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі, 
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх — для мене скрута, 
Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре! 
Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе кидаючи, любити мушу, 
Тебе кохаючи, загублю душу.