Написала б і розказала,
як мене ніколи ти не кохала.
Зрозуміла б і, відпустила б і,
не тримала би мене силоміць тоді

Скажи чому, скажи навіщо
ти воплекаєш почуття непомітно,
бо все і так минає з мелодією доща,
і цей сюжет придумала ти і тільки ти, а я.

Я самовпевнений з тихими кроками
йшов до мети і тепер одинокий я,
і ти тепер чужа, в тебе інші погляди,
завершилося все, це кінець, бо це прокляте.

І вже тридцять шостий день з тих пір як я все знаю,
ти як завжди обманом в очі кажеш: "кохаю",
від твої слів я сам у собі тупо замерзав,
проклинав небо, рвав волосся, я все знав.

тобі нічого не сказавши клеїв дурачка,
-скажи ну що з тобою? -та все ОК мала,
я день за днем проводив риючись в свої голові
хотів згадати моменти, фрагменти і дні.

Бачила б ти, тільки як воно сука трясе,
розлив пів чашки кави, хто знає той пойме.
І я забув коли востанє мені снилися сни,
мелодія печалі з першим запахом весни.

Поясни як обман ти зєднуєш з любовю
без вени, без совісті, страху і болю,
бути з тобою чи ні, залиш цю роль мені
на вершині зі мною чи вже без мене на дні.