Ти думаєш, якщо ти мене кинеш, я їстиму собак....
Я запевняю, що той, хто до небес хоч раз піднявся,
Не спуститься до каркання ворони
Брудної, очманілої, мов світ.
Ти думаєш, якщо ти мене кинеш, я з глузду з’їду.
Ревнощі, мов змії, стискатимуть мою тендітну шийку?
О, ні! Я не страждатиму від того,
Що ти лягаєш спать не біля мене
І плоть свою гутуєш ти щоночі
до пестощів пустих і безсоромних.
Так знай же! Я зрікаюся тебе!
Мені чужа ти, мов брудне ганчірря!
А те, що ти зовеш "шикарним тєлом"
всього лише притулок для глистів!
Поганих і ненажерливих рептилій.
Вони здоровля батьківське убили
їдячи його поїдом вночі
І вдень вони також безбожно гризли
Те, що вважав він образцом пріроди,
О тяжкії, невдячні годи!
Іди ж собі і нікому не кажи,
Що квіти ти душі моїй поїла...