Україну, як попіл, забуття засипає
І не чути уголос їхніх звань та імен.
Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,
Хто вустами торкнеться шовку ваших знамен.

Ви носили в петлицях ясно-сині блавади,
Ви плекали у серці до Вкраїни любов.
Ех, стрільці січовії, є за що помирати,
Є за що проливати ворогів наших кров.

Вже Господь не відверне наших втрат і поразок,
Нас усіх пам’ятають Соловки й Колима.
Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом
Повертатись додому, жде нас мати сама.

І для кожного сина шлях нелегкий проляже
Та яка б ця дорога не терниста була.
Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,
Тільки, щоб Україна нас усіх прийняла.