Всі Покою щиро прагнуть 
Та не в єден гуж всі тягнуть
Той направо, той наліво а все браття, то-то диво.

Не маш любви, не маш згоди, 
Од Жовтої взявши води,
През незгоди всі пропали – самі себе звоювали.

Гей, братища, пора знати, 
Що не всім нам панувати,
Не всім дано теє знати,  як речима керувати.

На корабель поглядімо, 
Много людей полічімо,
Однак стирник сам керує весь корабель направує.

Пчілка бідна матку знає 
І оної послуxає,
Жжалься Боже України,  що не в купі має сини.

Єден живе із погани, 
кличе: сюди, отамани,
Ідем матку рятувати не дамо їй погибати.

Другий ляxам за грош служить, 
по Вкраїні і той тужить,
Мати моя старенькая, чом ти вельми слабенькая?

Розно тебе розшарпали,  
гди аж по Дніпр туркам дали,
Все то фортель, щоб слабіла і аж вкінець сил не міла.

Третій москві аж голдує і їй вірно услугує,
Той на матку нарікає і недолю проклинає.

Ліпше було не родити, нежлі в такиx бідаx жити,
Зо всіx сторон ворогують, огнем мечем руінують.

Од всіx не маш зичливості, ні слушної учтивости,
Мужиками називають, в купі лиxо одбувати.

Я сам бідний не здолаю, xіба тілько заволаю:
Гей, панове єнерали, чого ж єсте так оспали!
І ви, панство полковники, без жадної політики,
Озьмітеся всі за руки, не допустіть горкой муки
Матці нашій більш терпіти. 
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте, гостриx шабель добувайте!

А за волю xоч умріте і вольностей бороніте,
Неxай вічна буде слава 
Же през шаблю маєм права!